Спогади своєї бабусі я ніколи не забуду. Вона в мене 1942 року народження і її дитинство опалення війною. І сьогодні їй дуже страшно, бо її правнучки теж переживають вплив війни.
"Жили ми в селі (Понорниця) бідно, батько загинув ще 1943 р. Дітьми часто юрбилися на вулиці й грали у квача, а взимку виковзували всі гірки. Зі смаколиків пам'ятаю коржики й горіхи, а з іграшок — ляльку, змотану матір'ю зі своєї хустки", — розповідає літня жінка.
Що маємо зараз? Життя у селі й досі має свою специфіку. Зокрема, постає питання, що робити дітям, коли в селі нема дитячого садка?
Я, як мама 3-х річної донечки, прагну виростити гармонійно розвинену дитину, тому стараюсь урізнобарвити її будні. Влітку — простіше, бо є дитячий майданчик, річка, живе спілкування з іншими дітьми. До речі, дуже добре, що в селі працює екоцентр Мезинського національного парку, де дошкільнятам теж проводять заняття на екологічну й краєзнавчу тематику, дидактичні ігри, виконують з ними творчі завдання.
Особливий період — це зима. Звичайно традиційні забави (сніжки, санчата, печиво) ніхто не скасовував, але довгі сімейні вечори стимулюють до творчості.
Цього року ми з друзями придумали створити таку собі резиденцію Святого Миколая в місцевому будинку культури, яка, до речі, працюватиме аж до 19 грудня. Попрацювали два тижні й оформили святкову залу (фотозону), банк обміну іграшками, пошили костюм, купили солодощі, підготували розважальну програму і запросили дітей. І знаєте що, спостерігали за ними й розуміли, що все недарма! Що блиск оченят — це їх майбутній спогад про дитинство.
Кажуть, спогади дитинства створюють основу решти життя. Тож, дбаємо і піклуємося про дітей. А ще дякуємо за можливість проживати щасливі моменти нашим ЗСУ.
Алла Наливайко, с. Деснянське, Новгород-Сіверський район
